Сум - гріх

Зневірялися у важких ситуаціях;

міркували про безглуздість життя, у тому, що «я нікому не потрібний»;

не хотіли жити, якщо з ближнім трапиться біда чи смерть;

допускали думки про самогубство за обставин, що здаються безвихідними;

зрікалися спасительного хреста – бігли від попущених Богом важких життєвих обставин, що є зреченням Божої волі спасительной і виконанням своєї волі – згубної;

скаржилися на життя: "За що мені це, за що мене Бог покарав?" – не могли прийняти все те, що трапилося з нами, як ліки, зовсім необхідні, хоч і гіркі, для зцілення нашої душі, що подається рукою Божою;

не хотіли терпляче переносити скорботи, забували, що вони очищають душу, що вони абсолютно необхідні для нашого спасіння, що скорботи – це законний наслідок наших гріхів, що підтверджує наше гріхопадіння і рабство дияволові;

нарікали на Бога і виставляли Його винуватцем стихійних лих, епідемій, воєн, пограбувань, убивств, смерті дітей та інших бід;

засмучувалися і плакали від безсилої злості, від приниження та ображеного самолюбства, від жалості душевної;

сильно засмучувалися від невдач, коли зриваються наші плани та мрії;

були незадоволені своєю долею, вважали себе гідними кращого, казали: «Чим я гірший за інших, мене не розуміють, принижують, я цього не заслужив»;

більше міри переживали про рідних та близьких (особливо про дітей), плакали при цьому, бажали їм земного благополуччя, а про їхню майбутню вічну долю забували;

побоювалися старості («Як житимемо?»), ненавмисних злиднів, хворобливості, вигнання, звільнення з роботи («На що житимемо?»);

засмучувалися від втрати (втрати) чогось земного (речі, гроші, прикраси, майно, робота, посада і т.д.), доходячи часом не тільки до втрати настрою, а й здоров'я;

втрачали у важких життєвих ситуаціях надію на Бога, сумнівалися у безмежному милосерді Божому, що легко може довести до відчаю; забували, що нічого поганого не може з нами трапитися без припущення Божого, що в скорботах Бог особливо близький до нас, що якщо Бог припускає нам скорботи, то Він же від них і рятує або дає сили терпіти, а ми цього терпіння не просили;

не довіряли Промислу Божому, що не залишає людину в бідах, злиднях і потребах, що готує для нас все, що потрібно;

нарікали на ближніх (батьків, дітей, сусідів, товаришів по службі, начальників тощо), виставляли їх винуватцями наших бід;

сильно прив'язувалися до світу (звички, нехристиянські звичаї, традиції, захоплення, які не від Євангельських заповідей) і не хотіли з ними розлучатися;

постійно розмірковували про земні справи та проблеми; "думи" з голови не виходили;

були нездатні покірно переносити скорботи;

нарікали на погоду, вітер, сніг, дощ, мороз тощо;

тужили за колишнім щасливим життям;

сумували від втрати добробуту та здоров'я, від розлучення з коханою людиною чи дітьми;

були не здатні дякувати Богу за все, що трапилося (і добре, і худе);

були нетерплячі, бажали, щоб скоріше вирішилися наші проблеми;

шкодували себе в різних важких ситуаціях (коли необхідно було попрацювати на благо ближніх, виконати додаткову роботу, або коли нам діставалася робота важче, або коли треба було доглядати хворих, доглядати старих батьків, родичів; намагалися собі вибрати легше, а важке звалювали на інших) ;

чекали, що хтось нас втішить, пошкодує, розвеселить і вимагали цього від оточуючих;

мали поганий настрій від того, що "на нас не звертали уваги", "не розмовляли з нами", "не ділилися з нами новинами".